«AndrosLand» та друзі запалили святкові свічки у мистецькому дворику

2012-12-09

8 грудня 2012 р. музиканти та поети зігріли своїм натхненням  легендарний будинок у Києві, по вулиці Грушевського, 4б, що отримав назву Мистецька платформа. Так відсвяткував свій День народження Олег Андрос – засновник гурту «AndrosLand», журналіст, письменник, композитор, громадський діяч.

Мистецтво проти дерибану

Будинок, обраний для святкування, заслуговує особливого слова. Це пам’ятка старовини, яку жадібні до наживи представники влади планують знести, аби спорудити тут чергову бездарну новобудову. У цій брудній справі фігурують імена черновецьких та табачників.

У 2010 році небайдужа до рідного міста та культури молодь кинула виклик провладним цинікам. Громадська організація «Мистецька платформа» започаткувала тут традицію поетичних та музичних зібрань. На стінах старовинної кам’яниці вже не перший рік сяє біле полотнище з гаслом «Не дамо знести!». Нещодавно будинок на вулиці Грушевського, 4б був внесений комісією з культурної спадщини Києва до реєстру нововиявленних пам'яток культури. Щоправда, ця споруда, як і багато інших пам’яток історико-архітектурної спадщини («Садиба Мурашка» та інші), навмисне відімкнена від тепломереж, аби піддати її «природній» руйнації.

Сквотінг по-київськи

Грудневого вечора гості пробиралися будинком Платформи майже навпомацки, підсвічуючи собі ліхтариками мобільних телефонів та орієнтуючись за допомогою інтуїції й ехолокації, почуваючись трохи діггерами, трохи персонажами з книги Льюїса Керола. Сходинки, вочевидь, вже зруйновані забудовниками та відновлені волонтерами, вели до просторої зали, де мало розгортатися святкове дійство. Незважаючи на сліди руйнації, тут було напрочуд затишно завдяки свічкам, що освітлювали старовинну цеглу стін та натхненні обличчя гостей. А з кожною хвилиною ставало все затишніше: хлопці з Мистецької платформи увімкнули генератор, тож запрацювали обігрівач, компи, колонки – життя потроху набувало ознак цивілізації.

Іменинник частував гостей хендмейдовими тістечками з сухофруктів та горіхів, які він виготовив напередодні разом зі своєю мамою за веганським рецептом. Гості були водночас і учасниками культурної програми. Дехто з них подолав чималу відстань, щоб подарувати Олегові та його друзям втілене у живому звуці натхнення. Гурт «Gerbarium» приїхав з села Печера Вінницької області, Олександр з гурту «Kaltherzig» – з Білорусі. Печеряни привезли набір старовинних народних інструментів: чого тільки вартував барабан з оксамитовим звуком у руках тендітної дівчини або чудернацька скрипка на ймення нікельхарпа! «Gerbarium» виконав підбірку народної музики з усієї Європи та авторських варіацій у цьому ж стилі. Європейський фолк (особливо ірландський) вже чимало років не втрачає попиту й палкої прихильності слухачів та любителів народних старовинних танців. Вокалістки гурту «AndrosLand» Ліла і Тайрекс відгукнулися на цю швидку, як гірська ріка, течію народних мелодій і порадували зібрання хореографічним умінням та неабияким запалом.

Музичну естафету перейняв білорус Олександр Крупп, соліст гурту «Kaltherzig». Він відтворив готично-роковий саунд у електронному вигляді, одначе його потужний голос та бас-гітара були справжніми. Музика неабияк потішила і зігріла гостей, переважна більшість яких увібрала хеві-метал, так би мовити, з молоком матері. Одразу в руках запалали вогники, дівчата напівжартома-напівсерйозно махали хаєрами у ритм з важкенькими «металоконструкціями», що видавала Олександрова апаратура.

Олександр Крупп (фото Isidoro Baltazar)

Ну і, звичайно, нові композиції представив музичний гурт «AndrosLand». Основні вокальні партії виконала Ліла Перегуда, її доповнювала Тайрекс, на клавішних у деяких піснях вигравав Олег Андрос, а за запальні танці відповідала Есмі Мяусі. Команда експериментує зі звучанням електронних і фолкових інструментів, агресивними бітами electronic body music і гітарними рифами, поєднуючи ці елементи із зовсім різних стилей в один магічний саунд.

Далі майданчик віддали фолковій формації «Телері» – гурту, який вже котрий рік запалює етно-фестиваль «Трипільське коло» та інші майданчики. Виконують кияни вельми незвичний мікс із народних пісень та саркастичних текстів. Сповнені досить жорсткої іронії пісні у виконанні Лесі Рой і команди також заохотили частину публіки до танців.

Публіка, що освоїла простір цього гостинного дому, була надзвичайно сприятливою не лише до музичного драйву. З творчими привітаннями виступили й представники красного письменства. Літературну сторінку розгорнув міжнародний журнал «Крещатик», його презентувала публіці Олена Мордовіна, редактор відділу прози. Журнал, заснований киянином Борисом Марковським (поетом, який свого часу емігрував до Німеччини), вже понад 15 років об’єднує тих, що присвятили себе писемній творчості, де б вони не жили: у Києві, Петербурзі, Єрусалимі, Нью-Йорку, Мюнхені. Це перенесений до ментального простору проспект, де колись звучало поетичне слово, відбувалися знаменні зустрічі прозаїків та поетів.

Неабияк порадували есе Наталі Міняйло та вірші молодих поетес, серед них – Ірина Бабаніна, Оксана Рибась, Ліла Перегуда в «дуеті» з Тайрекс. Презентувала свою нову збірку поезії та прози «Кошка хвойной, колючей породы» Ангеліна Яр (раніше вийшла її сатирично-містична книга «Територія Духу» в співавторстві з Олегом Андросом)

І не лише Ангеліну, а й інших вільних людей старшого покоління, яких можна умовно назвати «олдовими» хіпі, привабив дух цього богемного сквоту. Серед них помітили декого з акторів і навіть викладачів Могилянки. Треба сказати, що вони витанцьовували так, що давали жару молодим. І ніхто з сусідів не стукав у батарею, бо ні тих, ні других тут уже давно не було. Тож певні переваги відсутності побутового комфорту таки є!

Олена Мордовіна

Холод, як і тепло, – категорії психологічні

Повторюся: гостинний дім на Грушевського влада відімкнула від тепломережі та кинула на поталу морозам та дощам, намагаючись таким чином довести його до «потрібної» кондиції з подальшим знесенням та забудовою цієї території (така «технологія» новітніх варварів). Цього грудневого вечора на вулиці було нижче нуля, але попри все тут чомусь було тепло. В якусь мить прийшло відчуття, що у будинку цілком можна було б жити, і міцна цегла, що пережила дві революції та дві війни, ще може простояти сотні дві років, надаючи затишок-прихисток людям, які не мислять життя без музики, без культури, без живого поетичного слова, без спілкування з однодумцями.

І раптом спало на думку, що холод – категорія психологічна. Холод – це коли зграйка провладних бандитів забирають у кожного з нас часточку Києва, заміняють історичний дух гламуровим сурогатом, коли не пізнати нашого міста за бездушними й потворними хмародерами. Холодно – коли нема простору для вільного мистецтва, для поетичного слова, для любові до ближнього.

Нам усім було тепло у лоні цього старовинного дому. І він наче промовляв: я люблю вас, люди, збережіть мене!

 

Анжеліка Комарова.

Джерело: http://sumno.com/reportage/androsland-ta-druzi-zapalyly-svyatkovi-svichk...